Після війни Україна стане хабом архітектурних рішень

12.06.2023

Після війни Україна стане хабом архітектурних рішень, — Юрій Рубаха, СЕО компанії ZFB

Будівельний ринок, який поступово оговтується від перших місяців воєнної кризи, можна назвати одним із найсміливіших у теперішніх умовах невизначеності і шалених ризиків.

Юрій Рубаха, СЕО компанії ZFB

Скляні фасадні конструкції, вікна та двері, розсувні системи, вентильовані фасади – все це наша робота. Вона в загальному будівництві одна з найдорожчих і найскладніших ніш, високоточна робота, як хірургія, — розповідає Юрій Рубаха.

Як ви зустріли 24 лютого?

— Відчувалася напруга. Всі великими очима дивилися один на одного і чекали якихось вказівок, обговорення, рекомендацій, дій. Наш колега, головний інженер-конструктор Анатолій Приступ’юк,  – людина з військовим досвідом. Він брав участь в бойових діях у 2014 році. Так-от, він одразу сказав, що йде воювати, бо не може собі уявити, як молоді хлопці, яких покличуть на війну, не вмітимуть користуватися зброєю. Він сказав нам, що його поклик — навчити цих хлопців.

Ми відчували, що якась частина нашого колективу покидає нас, і це стало сигналом, що відбувається щось дуже серйозне. Таким було для нас 24 лютого.

Наступного дня ми призупинили всю роботу, зібрали колектив – з виробництва й офісу на розмову. Далі був інший виклик: взяти себе в руки, організуватися, підлаштуватися під ситуацію і працювати.

На якийсь час ви зупинили роботу, так?

— Були на паузі півтора місяця. Ми з колективом записалися в територіальну оборону. Всім офісом, усім керівним складом. Охороняли блокпости у передмісті Пустомит. Я був керівником оперативної групи, і півтора місяця ми контролювали пости навколо міста.

Регулярно заправляли автомобілі, які їхали з гуманітарною допомогою на Схід і поверталися з людьми, постраждалими від війни.

Поселяли внутрішньо переміщених людей у нашому офісі, коли в Бучі, Ірпені почалися ці страшні події. Підтримували їх фінансово. Придбали автомобіль для нашого працівника Анатолія: від його бригади отримали офіційний запит про таку потребу.

Й вже через місяць-півтора ми почали отримувати дзвінки від клієнтів. Те, що динаміка будівельного ринку пішла вгору, ми зрозуміли й від наших партнерів, і наших постачальників. Хтось вже працював, хтось тільки почав виходити на роботу… Це стало поштовхом і для нас. Ми розуміли, що стояти на місці не можна: колектив великий, треба працювати, реалізовувати об’єкти. Я вирішив, що, попри війну, нам треба підтримувати економіку, бо хто, як не виробники, буде це робити.

Ми проїжджаємо вулицею Павла Грабовського поруч з Цитаделлю, де розташований бізнес-центр, який втілювала компанія ZFB. Юрію, скільки часу ви займалися цим об’єктом?

— Недовго, 2,5 місяця. Замовник звернувся до нас із вже готовим проєктом. Замовник – мій колега, ми з ним знайомі вже років 12-15. Ще на початку діяльності нашої компанії ми займалися розробкою його приватного будинку. А зараз допомогли збудувати обʼєкт поруч з Цитаделлю

Фішка цієї будівлі у вентиляційних створках – це такі спеціальні вікна. Таких рішень мало на ринку. Цей об’єкт так архітектурно скомпонований, щоб гармонійно вписатися в історичну частину Львова. Він поєднує у собі сучасну скляну архітектуру і консервативну цегляну класику, яка перегукується із сусіднім будинком. Якщо ви поглянете на будівлю, то вентиляційні створки – це такі чорні елементи біля вікна для провітрювання приміщень, вони відчиняються.

З якими найбільшими викликами ви зіштовхувалися за ці кілька місяців?

— У першу чергу – це колектив, який потрібно зберегти і при цьому розуміти, що кожна людина має сім’ю. Я несу безпосередню відповідальність за людей ще й тому, що вже дуже давно працюю з ними. Виклик номер один – забезпечити людей роботою. У довоєнний період ми взяли великі об’єкти, які дали нам можливість існувати, протягнути у час найбільшої воєнної кризи.

Другий виклик – це допомога нашим захисникам.

Ми дуже багато вклали і фінансово, і морально. Війна вплинула на великі об’єкти. Ми втратили висококваліфікованих спеціалістів. Наприклад, якщо в мене працюють 30 осіб, то мінімум 10-15 із них – пішли в ЗСУ. Потрібно було шукати заміну. Кожен із наших замовників розуміє, в яких умовах ми працюємо, тому дедлайни по об’єктах не загострюються: потрохи доробляємо ту роботу, яку маємо.

Зараз ми на вулиці Сахарова. Розкажіть про обʼєкт, який тут розташований, над яким зараз працюють фахівці ZFB.

— Це дуже великий об’єкт преміумкласу. Загальний об’єм цього об’єкта – близько 13 000 квадратних метрів. Все, що ви тут бачите візуально – це наша робота, починаючи з ось цих чорних вентильованих фасадів, алюмінієвих віконних конструкцій, які ми виготовляємо у себе на підприємстві, й до балконних огороджень і фельцевої крівлі. Бачите зверху? Такі фельцеві фасади зроблені з металу. Щоб його повністю реалізувати, потрібно півтора року максимум.

Розкажіть, чи були замовлення в перші місяці війни?

— Власне це стало питанням мого внутрішнього та корпоративного планування, і звучало воно: «А що ж ми будемо робити завтра?». Ми розуміли, що довоєнні об’єкти протягнуть ще якийсь період. Але що далі?

Я бачив сміливу динаміку з інвестування і диверсифікації коштів у моїх партнерів, які, незважаючи на військові дії, почали будувати проєкти, заплановані до війни. Нам замовляли маленькі проєкти. І тільки в середині жовтня з’явилися й проєкти величезних масштабів. Ми вибороли для себе ключові проєкти Львова: під час війни ми отримали два житлових комплекси, за які боролися багато компаній. Також зараз підписуємо угоду на дуже великий приватний проєкт.

Будівельний ринок живий. Не можна сказати що він мертвий, як в південно-східних областях, як в Одесі, Києві, Дніпрі, Запоріжжі. На заході він відновився на 50-60% приблизно.

Війна змусила нас шукати ринки збуту, в тому числі і європейські – ми не знали, як поведеться український ринок. Але маємо хорошу динаміку і, крім того, дуже зацікавлені працювати з Європою.

Після війни Україна стане хабом із архітектурних рішень, виготовлення нових будівельних продуктів – це велика перспектива.

З чого розпочинається втілення проєкту і безпосередньо ваша робота над ним?

— В більшості випадків ми беремо в забудовника бетонний каркас, а віддаємо повноцінний красивий обʼєкт, в якому людині хочеться жити чи працювати. Будівництво складається з декількох ключових етапів. Є загальнобуд – це зведення фундаменту, самого каркасу будівлі – залізобетонної конструкції, яка надає структури будь-якому об’єкту. Далі у цей каркас закладають цеглу або газоблоки, керамоблоки чи інші матеріали. Фінальний етап будь-якого об’єкта це його зовнішній вигляд: фасад, скляні конструкції, оздоблення. І це, власне, те, чим ми займаємося. Ми перетворюємо грубий сірий бетон у цукерку.

Які відмінності між українським будівельним ринком і європейським?

— Відмінності шалені. За розвитком будівельної індустрії, яка стосується саме візуальних, архітектурних рішень, Україна відстає на років 10-15. Європа багатша, і тому вона може реалізувати кращі проєкти. Всі ті красиві проєкти, які ви бачите в Європі – дуже дорогі.

Тенденція із розробки дорогих об’єктів у нас в Україні почалася тільки два-три роки тому. В нас потужна архітектура, але європейські проєкти суттєво відрізняються від наших своїм почерком.

Тому перша відмінність – це сама архітектура, а друга – фінансування. Класний проєкт коштує великих грошей, у нас реалізовувати такі поки що мало хто може собі дозволити.

Складність архітектурних рішень тягне за собою й складну реалізацію – досвід, доступ до матеріалів, ну і практику в таких рішеннях. Тому навіть наші конкуренти в Європі набагато розвиненіші, вони роблять більші й складніші проєкти. Але ми вже готові до таких проєктів.

А ви вже реалізовували такого плану проєкти: зі складною архітектурою, як у Європі?

— Так, займались таким обʼєктом чотири роки тому. Там дуже складна архітектура – сучасна, європейська. Не казатиму назву, але цей проєкт здобув першість на міжнародному архітектурному форумі в Англії. Ми дуже круто його реалізували.

А ще один проєкт, яким ми займались, розташований на вулиці Личаківській, став золотим призером категорії дизайн архітектури в конкурсі «Novum Design Award» – це провідна світова премія, яка відкриває перспективні дизайнерські таланти нагородою. Це складні об’єкти. Там ми застосували комплексні рішення: вентильовані фасади, балконні огородження і вікна, тераси, всі прив’язки, вузли. Тобто всі загальні проєктування. Це дуже масштабна робота.

— На вашу думку, варто чи не варто зводити висотки?

— Такі високі будинки, як у Києві, по 28 чи 36 поверхів, у Львові не варто будувати. Війна почалася в той момент, коли тенденція загальножитлового будівництва в Україні вже досягла свого максимуму. Тобто немає перенасичення ринку, яке мало б відбутися вже через 2-3 роки.

Зараз ідеологія будівництва змінилася: будують так, щоб зацікавити клієнта. Тому у Львові так багато сучасних красивих проєктів. Ринок визрів для здорової конкуренції. Так, об’єкти стали дорогі, вони вже не коштують по 600-800 доларів, але це вже відчутно інший рівень. Вартість того преміумсегмента, з яким ми працюємо, від 1,5-3,5 тисячі доларів за квадратний метр. Запити клієнтів змінилися – у попиті якісне житло. Зокрема на це вплинув розвиток IT-індустрії. На сьогодні 20-25% клієнтів на котеджі – це люди з IT-індустрії.

Запити клієнтів змінилися – у попиті якісне житло.

— Чи змінився запит вашої аудиторії до вас як розробника й виконавця архітектурних проєктів?

— Війна на це не вплинула. Змінилася сама цільова аудиторія. Люди хочуть знати, з ким вони працюють, що ця компанія може і в яких вона умовах (виробничих й адміністративних), люди хочуть розуміння самої ціни і того, що ще, крім квадратних метрів, до неї входить.

— Наскільки ви залежите від експорту?

— В час війни ми дуже серйозно адаптувалися. Через прильоти ми мали проблеми з постачанням із Києва, Харкова, Одеси, тому повністю перемкнулися на власний експорт матеріалів – уклали угоди з нашими ключовими партнерами і почали завозити сировину з Європи, самі її розмитнюємо й отримуємо. Це скоротило нашу логістику на три тижні й трохи здешевило продукцію для клієнтів. На відміну від наших конкурентів, ми єдині, хто таке робить. Це дає нам можливість впевненіше спілкуватися з клієнтами і давати їм більш вірогідні терміни.

— Розкажіть про вашу внутрішню культуру управління. З війною щось змінилося в роботі з командою?

Зараз ми працюємо, як звикли: всі один одного поважаємо, мотивуємо, намагаємося максимально правильно, без помилок, робити свою роботу.

У нас немає ієрархії – кожен займається своїм проєктом або напрямом. Є старший конструктор, який веде найскладніші проєкти, є й молоді конструктори.

Наші інженери постійно оновлюють свої знання, стежать за трендами, бо ринок змінюється. Наприклад, Америка на років 20 від нас попереду. Там  хмарочоси, скло, вентильовані фасади — як живі організми, які «дихають», реагують на вітер, на сонце, адаптовані до всіх можливих погодних умов. Створенням таких «живих» конструкцій ми і займаємось: літом захищаємо будівлю від перегріву, а взимку максимально використовуємо сонячне світло, щоб менше коштів витрачалось на електроенергію і газ.

— Яка особиста риса, на вашу думку, найбільше допомагає вам у бізнесі?

Я інженер за освітою, тобто в мене у голові моделюються процеси: як їде цей автомобіль, як побудована дорога, як спроєктований міст. Напевно, основна риса – це глибокий підхід, аналіз, бажання розібратися у всьому. А може, більш професійна риса – принциповість, впевненість.

В нашій команді – люди, які горять своїм покликанням. Хтось приходив, хтось ішов, але сьогодні залишилися не тільки найсильніші, але й найкращі.

Досягненням вважаю те, що за останні чотири роки нам вдалося збудувати в Пустомитах власне виробництво, власний виставковий зал й офіс, облаштувати вже свою, а не орендовану територію. А також відкрити перший шоурум алюмінієвих конструкцій у Львові. Вважаю це теж здобутком — бо це ідея, кошти, праця.

— А якою ви бачите компанію ZFB через 3 чи 5 років?

— Якщо глобально, то на ZFB чекає розбудова ще одного переробного комплексу на 1500 квадратних метрів. Ми будемо масштабуватися у плані виготовлення алюмінієвих конструкцій – це автоматизація, збільшення об’ємів і вихід на європейський ринок. Це план розвитку на найближчі 3 роки.

Нам не страшний блекаут — ми подбали про ті ресурси, які дозволять нам продовжувати працювати навіть у таких умовах.

Крім того, всі працівники і їхні сім’ї у разі блекауту зможуть використовувати наш офіс як тимчасовий прихисток – тут є опалення, тепла вода, душ, електроенергія.

— Як ви бачите себе у відбудові країни після війни?

— Наступні десятиліття будуть дуже важливими, і до цього треба готуватися. Не залишиться тих, хто сидітиме без роботи, навіть на ринку наших конкурентів, а особливо у регіонах, які найбільше постраждали – це південь і схід України. Тому зараз нам потрібно масштабуватися, щоб закривати різні напрямки ринків, де б вони не були. Ми маємо локальний ринок, який дає можливість якось триматися, але нам потрібен ринок Європи. І разом з тим, ми із задоволенням перемкнемося на відбудову нашої країни.

— Чи змінюються тенденції в будівництві як такому?

— Це питання ми обговорювали зі Спілкою архітекторів Львова, і тоді це спровокувало бурхливу дискусію. Комусь майбутнє будівництво уявлялося з такими маленькими віконцями і грубими метровими стінами, які вберігають від прильотів і бомб. Але насправді це стереотип. Війна закінчиться, і зрозуміло, що в архітектурі буде враховано й безпеку людей. Але я б сказав, що вона кардинально не зміниться.

Відбудована Україна має бути сучасною і стильною, вона має йти в ногу з тенденціями і світовою модою.

Крім того, я думаю, що зміни у будівництві вже настали. Жодне нове будівництво не починається без правильно організованого бомбосховища чи укриття. Ми не повинні боятися завтрашнього дня, ми маємо будувати правильно і надійно.